Принципи виховання без покарань

Часто, коли дитина не слухається батьків або робить щось не так, як їм хотілося би, її карають. Методи таких «репресій» можуть бути найрізноманітнішими, залежно від фантазії та жорстокості батьків: від заборони дивитися мультфільми до тілесних покарань (наприклад, побиття ременем). Ті батьки, котрі замислюються над своїми діями, напевне розуміють, що покарання не допоможуть досягти успіху. Виховувати дітей без покарань цілком можливо і правильно.

Як досягти золотої середини у вихованні дитини та зберегти власні нерви? В цьому допоможуть декілька нескладних принципів виховання.

Витримка. Якщо ви вирішили виховати щасливу, повноцінну особистість без криків та покарань, будьте готовими запастися терпінням. Зірватися на потурання та заборони дуже легко, набагато складніше взяти себе в руки та пояснити дитині, як необхідно себе поводити в тій чи іншій ситуації. Така терпляча поведінка обов'язково дасть позитивні результати через деякий час.

Безумовна любов до дітей. Любити дітей потрібно не за те, що вони слухняні, розумні, талановиті та кмітливі. Любіть їх всією душею просто за те, що вони є. Незабаром ви побачите, що дитина відповідає вам тим самим. Навіть найнеслухняніший малюк потребує батьківської любові. Разом з дитиною ви зможете подолати неприємні емоції та будь-які труднощі, якщо завжди пам'ятатимете, що рідніше одне одного у вас нікого немає.

Час з дитиною. Приділяйте своїй дитині достатню кількість часу. Для дитини вкрай важливим є контакт з батьками, вона має розуміти, що є потрібною мамі і татові. Час, коли тато сидить перед комп'ютером, а дитина поряд дивиться мультики - не рахується. Вам, можливо, не дуже цікаво гратися з малюком в пазли чи машинки, але для нього ці моменти неймовірно важливі.

Індивідуальність. З самого раннього віку дитина починає проявляти свій характер. Часто це супроводжується помилками, за яку малюка нерідко сварять, а іноді й карають. Цим матусі та татусі лишають дитину індивідуальності, тому в майбутньому вона може боятися проявляти себе. Заохочуйте будь-які намагання дитини продемонструвати особисті якості, і вона виросте сильною особистістю.

Така, яка є. Сприймайте свою дитину такою, якою вона є. Вона може бути неслухняною і вередливою, але вона - ВАША.

Особистий приклад. Якщо в сім'ї часто виникають сварки, батьки кричать один на одного, то марно вимагати від дитини не підвищувати голос. Вона бачить, як спілкуються дорослі, і точно копіює їх модель поведінки. Якщо вам щось не подобається у вашій дитини, спробуйте пошукати схожі риси у своєму характері та позбутися їх. Психологи стверджують, що діти краще сприймають дії, аніж слова, тому батькам варто слідкувати за своєю поведінкою чи вчинками.

Не змушуйте. Якщо ви прагнете чогось від малюка, спробуйте пояснити йому, чому краще зробити саме так, а не змушуйте його до цього.

Схвалення. Хваліть дитину, коли вона гарно поводиться, допомагає, збирає іграшки і т.д. Тоді вона розумітиме, що вчиняє правильно.

Послідовність. Якщо ви вчора сказали дитині, що їй необхідно йти спати о дев'ятій годині, а сьогодні вже дозволили сидіти перед екраном до десятої, майте на увазі, що наступного разу вона не сприйматиме ваші слова серйозно і буде знати, що правило можна порушити.

Для того, щоб навчитися виховувати дітей без покарань, необхідно замислюватися над кожною проблемною ситуацією і сприймати дитину як друга.

 

Повна адаптація дитини до дитячого саду можлива не раніше ніж через 2-3 місяці. І протягом всього цього періоду треба піклуватися про те, щоб дитина не надто гостро відчував розрив між своєю колишньою і теперішньою життям. Наприклад, намагайтеся, якомога частіше самі відводити її в дитячий сад або забирати звідти. Якщо він обідає в саду, слід уважніше поставитися до вечері, а у вихідний день можна скласти меню за бажанням дитини.

 

Проявляйте якомога більше інтересу до його занять у дитячому садку, уважно вислухайте його розповіді, зберігайте малюнки та аплікації, які він приносить; допитливість, і прагнення до дії виникають і розвиваються (як і вміння говорити або ходити) при доброзичливому і терплячому участі дорослих, завдяки їх постійним заохочень.

Якщо ви хочете дізнатися більше про те, як йдуть справи вашого малюка в садку, пограйте з ним домашніми іграшками в дитячий сад. Нехай одна з цих іграшок буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і запропонуйте рішення його проблеми через неї, орієнтуючи гру на позитивний результат. Не треба переоцінювати негативні переживання дитини. Помічено, що навіть ті діти, які з риданнями благають мати не залишати їх в саду, через кілька хвилин після її відходу заспокоюються і включаються в ігри з товаришами.

 Якщо ж дитина відчуває, що своїми протестами йому вдалося посіяти в серці матері сумніви або навіть відчуття провини, то він з подвоєним завзяттям візьметься впливати на неї всіма доступними засобами. Батькам можна поділити обов'язки таким чином, щоб на перших порах дитину в садок відводив батько: батьки взагалі більш тверезо ставляться до емоційних реакцій дітей.

У перший час дитина може сильно втомлюватися в дитячому саду: нові враження, нові друзі, нова діяльність, велика кількість народу. Якщо дитина приходить додому змученим і нервовим, це ще не означає, що його адаптація проходить важко. Просто необхідний час, щоб малюк звик до нового режиму.

Вихователі рекомендують:

· Настроювати дитину на мажорний лад. Вселяти йому, що це дуже здорово, що він доріс до саду і став таким великим.

· Коли ви йдете, розлучайтеся з дитиною легко і швидко. Звичайно ж, ви турбуєтеся про те, як буде йому в дитячому саду, але довгі прощання зі стурбованим виразом обличчя, викличуть у малюка тривогу, що з ним тут може щось статися, і він довго не буде вас відпускати.

· Якщо дитина дуже важко переживає розлуку з матір'ю, то бажано, щоб перші кілька тижнів дитину відводив батько, бабуся чи дідусь. Не залишати його в дошкільному колективі на цілий день, якомога раніше забирати додому.

· Створити спокійний, безконфліктний клімат для нього в сім'ї.

· Щадити його ослаблену нервову систему.

· Не збільшувати, а зменшувати навантаження на нервову систему. На час припинити походи в цирк, в театр, в гості. Набагато скоротити перегляд телевізійних передач.

ЯК ПРАВИЛЬНО ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ РАННЬОГО ВІКУ ДО ВСТУПУ В ДИТЯЧИЙ САДОК

Передусiм слiд органiзувати життя дитини в сiм’ї вiдповiдно до режиму дня, якого дотримуються в дошкiльному закладi. Цим ви значно полегшите малятi процес звикання до ясел.

Добре, якщо зацiкавите дитину дитячим садком, выкличете бажання йти туди. Для цього пiд час прогулянок з дитиною покажiть будiвлю дошкiльного закладу, iгровi майданчики, разом поспостерiгайте за грою дiтей, розкажiть про їхне життя у яслах. Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: «Не слухатимешся – вiддам у садок.” Це викличе страх перед дошкiльним закладом, погiршить стан дитини в перiод звикання до незнайомого оточення.

 Дитина значно легше пристосусться до умов суспiльного виховання, якщо в сiм’ї вона володiє елементарними навичками самостiйностi. 

Iнодi, прагнучi зекономити час, батьки поспiшають самi вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в не необхiдних умiнь. Такi дiти, звикнувши до надмiрно опiки, в дошкiльному закладi почуваються безпорадними i самотнiми. Не шкодуйте часу – малятi це дуже знадобиться.

 Дуже важливо навчити маля гратися. Діти, якi тривало, не вiдволiкаючись, граються iграшками, захоплюються грою i рiдко згадують про розлуку з рiдними, легше звикають до нового оточення.

 Одна з головних причин труднощiв перших днiв дитини в дошкiльному закладi – недостатнiй досвiд спiлкування з iншими дорослими i дiтьми. Дитина, яка спiлкусться лише з членами своєї родини, боться стороннiх, не вмiє правильно реагувати на їхнi звертання. Опинившись серед дiтей, незнайомих людей, таке маля почувається неспокiйно. Iнодi батьки самi мимоволi формують у дитини негативне ставлення до стороннiх, говорячи: “Не слухатимешся, оцей злий дядько тебе забере”.

 Значну увагу слiд приділяти розвитку мовлення. Це теж полегшить адаптацiю, дитина зможе висловити своє бажання, повiдомити про потребу за допомогою хоча б одного-двох слiв або вiдповiдаючи на запитання простим “так” чи “нi”, i вихователь зможе допомогти їй.

Прагнiть оформити маля в дошкiльний заклад хоч за два-три тижнi до виходу матерi на роботу, щоб можна було поступово збiльшувати тривалiсть перебування дитини у закладi. 

Не слiд у перший день залишати дитину до вечора у групi, бо таке тривале перебування в незнайомому оточеннi – велике навантаження для нет. Краще спочатку приводити малюка на прогулянку або ввечерi. коли частина дiтей уже пiшла додому, i педагог зможе придiлити уваги новому вихованцю. Ніколи не виявляйте у присутності дитини свох переживань, не шкодуйте з приводу того, що доводиться віддавати її до садочка.

ЯК ТРЕБА БАТЬКАМ ГОТУВАТИ ДИТИНУ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО ВІДВІДУВАННЯ ДИТЯЧОГО САДКА

1.Не обговорювати при маляті хвилюючі Вас проблеми, пов'язані з дитячим садком.

2. Заздалегідь довідатися в дільничного лікаря, який тип адаптації можливий у дитини, вчасно прийняти всі міри при незадовільному прогнозі.

3. Якомога раніше провести оздоровчі заходи, які призначив лікар.

4. Відправити дитину в дитячий садок лише за умови, що вона здорова.

5. Не віддавати дитини в дитячий сад у розпалі кризи трьох років.

6.3аздалегідь довідатися всі нові моменти в режимі дня в дитячому садку й ввести їх у режим дня дитини вдома.

7. Підвищити роль заходів, що загартовують.

8. Оформити в дитячий сад за місцем проживання.

9. Якомога раніше познайомити малюка з дітьми в дитячому саду та з вихователями групи, куди він незабаром прийде.

10. Намагатися віддати його в групу дитячого саду, де в дитини є знайомі ровесники, з якими він раніше грав удома або у дворі.

11. Настроїти малюка як можна позитивніше до його надходження в дитячий сад.

12. Учити дитину всім необхідним навичкам самообслуговування.

13. Не загрожувати дитині дитячим садом як можливим покаранням.

14.Готовити дитину до тимчасової розлуки з Вами, дати зрозуміти малюку, що це неминуче тільки тому, що він уже великий.

15. Не нервувати й не показувати свою тривогу напередодні надходження дитини в дитячий сад.

16. Планувати свою відпустка так, щоб Ви могли перший час не залишати дитину на цілий день у дитячому садку.

17. Увесь час пояснювати малюку, що він для Вас, як і колись є ЛЮБИМИМ.

18. Налаштовувати дитину на позитивне відношення до дитячого саду, що це дуже здорово, що вона доросла до саду й стала такою дорослою.

 

Що має знати майбутній першокласник

Моторика

Правильно тримати ручку, олівець, пензлик

Уміти креслити пряму лінію

Писати друковану літеру за зразком

Вирізати з паперу

Охайно клеїти

Малювати як окремі зразки, так і сюжетні малюнки

Виготовляти аплікації

Загальний світогляд

Прізвище, ім’я

Дата народження

Свій вік

Ім’я та по батькові батьків

Домашню адресу

В якій країні живе

Знати правила поведінки в громадських місцях і на вулиці

Оточення

Знати дні тижня і місяці року

Уміти розрізняти диких і свійських тварин

Мати уявлення про сезонні ознаки природи

Розуміти значення понять «вчора», «сьогодні», «завтра»

Знати назви фігур: трикутник, квадрат, коло

Уміти порівнювати предмети за кольором, формою, розміром

Співвідносити цифру і число предметів

Мислення

Визначати четвертого зайвого

Складати із паличок для рахунку

Складати фігури із частин

Сімейне виховання- запорука психічного здоров’я дитини.

Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Існує безліч різних стилів сімейного виховання. Розуміння того, який стиль підходить саме вам, дозволить створити позитивну атмосферу, що сприяє особистісному зростанню, емоційному та інтелектуальному розвитку дитини.

У кожній родині під впливом різних факторів складається певна, далеко не завжди усвідомлена нею, система виховання. Найпоширенішою класифікацією стилів спілкування батьків і дітей є їхній розподіл на наступні стилі: авторитарний (диктатура), поступливий (ліберальний, гіпоопіка), демократичний (співробітництво) і гіперопіка. Кожний із цих стилів має свої особливості й порізному відбивається на особистісному розвитку дитини.

Авторитарний стиль

Особливості:

Батьки, що дотримуються цього стилю, вимагають від дитини високих досягнень, карають за невдачі, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що йому краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають його права. «Як я сказав, так і буде», «Я батько, значить я правий». При цьому стилі виховання дитина не має можливості проявляти ініціативу, тому що всі питання, що стосуються його життя, вирішуються батьком одноосібно, без його участі. Авторитарний стиль виховання має на увазі рішення конфліктів методом «батога й пряника», заборонами та погрозами, а не знаходженням компромісного рішення.

Характерними рисами особистості дитину, вихованої в авторитарному стилі, можуть бути наступні варіанти:

1 варіант – розвиток слабкої життєвої позиції:

- втрата почуття власної гідності;

- втрата здібності приймати рішення, відповідати за вибір;

- втрата власних бажань («чого ж Я прагну?»);

2 варіант – розвиток деспотичної особистості:

- ненависть до батьків;

- рішення питань тільки силою (хто сильніше, той і правий);

 - груба, цинічна, деспотична та хамська поведінка і відношення до навколишніх;

- підвищена агресивність і конфліктність.

Рекомендації

ØВраховуйте позицію дитини, його бажання й переживання. Спробуйте

ненадовго поставити себе на його місце!

ØНамагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження,

наказу.

ØНамагайтеся говорити не сухо й отстраненно, а довірчим тоном, емоційно.

ØЗаборони й заходи покарання повинні бути зрозумілі дитині, заздалегідь із ним обговорені й прийняті обома сторонами (батьками й дитиною).

ØБудь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних його дій. Не можна говорити «Ти ошуканець!», краще сформулювати фразу в такий спосіб: «Мені було дуже неприємно, коли я довідалася, що в цій ситуації ти сказав неправду».

ØЩиро пояснюйте, що ви почуваєте, коли розстроєні, але не згадуйте старих, давніх гріхів, а говоріть про сьогоднішній стан. Однак при цьому ніколи не давіть, не карайте фізично, не принижуйте.

ØХваліть якнайчастіше у вашій дитині гідності.

Поступливий стиль (ліберальний).

Особливості:

При цьому стилі виховання батько формує в дитини «волю», самостійність і розкутість, дозволяє йому робити абсолютно все, що він хоче, не накладає ніяких обмежень. Батько не допомагає дитині й не заважає, не приймає ніякої участі в становленні особистості. Поступливий стиль спілкування припускає тактику невтручання, основу якої, по суті, складають байдужість і незацікавленість проблемами дитини. Загальними особливостями поступливого й авторитарного стилів спілкування, незважаючи на нібито їхню протилежність, є дистанційні відносини, відсутність довіри, відчуженість, демонстративне підкреслення свого домінуючого стану. Можливі наступні варіанти розвитку особистості при поступливому стилі виховання:

1 варіант – вільний, але байдужий:

 - самостійність - нездатність до близькості й прихильності;

 - байдужість відносно близьких («це не мої проблеми, мені однаково»)

- відсутність бажання подбає про когось, допомогти, підтримати;

- мало «щиросердечного тепла».

 2 варіант – особистість «без гальм» і «без заборон»:

- хамство та вседозволеність;

- брехня, розбещеність;

 - безвідповідальність, не вміння «дотримувати слова».

Рекомендації

Ø Поміняйте тактику спілкування й відношення до своєї дитини.

ØПостарайтеся відновити взаємну довіру й повагу.4/6

ØВстановите систему заборон і ввімкнетеся самі в життя дитини.

ØДопоможіть їй брати участь у житті родини, чітко позначте функціональні обов'язки дитини в родині, свої вимоги й очікування.

ØПроявляйте «щиросердечну теплоту» до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість, розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.

ØПам’ятайте, що дитині необхідно ваша щира участь у її житті!

Гіперопіка

Особливості:

У ситуації гіперопіки батьки намагаються повністю відгородити дитину від усіх труднощів, виконувати всі її бажання. Вони дуже бережуть сили дитини, так щоб вона не перенапружувався, тому роблять усі домашні справи за неї, а іноді й не тільки. На відміну від авторитарного та поступливого стилів виховання тут присутня емоційна близькість із дитиною. Однак саме ця близькість у цьому випадку заважає батькам надати дитині волю для повноцінного розвитку, становлення особистості. При гіперопіці можливі наступні варіанти розвитку особистості:

 1 варіант – «домашній деспот»:

 - вимогливість і нетерпимість до бажань інших;

 - розпещеність і примхливість, егоїзм;

- маніпулювання навколишніми; - зарозумілість і гордовитість;

- норовливість.

2 варіант – залежна особистість:

 - безініціативність, безпорадність;

- пасує перед труднощами;

- залежить від думки батьків, не в змозі прийняти власний рішення;

- із труднощами контактують із однолітками.

Рекомендації

ØНе відмовляйтеся від контролю, без якого неможливе виховання людини, але зведіть опіку до мінімуму.

ØНе вимагайте від дитини тільки правильних, з вашого погляду, вчинків, прийміть її таким, якою вона є.

ØДопомагайте, але не намагайтеся вирішувати за неї всі проблеми;

ØСтимулюйте спілкування з однолітками.

ØДозуйте опіку, дозуйте волю, дозуйте похвалу й осудження — це один з виходів у даній ситуації.

ØНадавайте вашій дитині самостійність і свободу вибору. Вона має право робити помилки й вчитися на них.

Демократичний стиль

Особливості:

При такому стилі спілкування батьки орієнтовані на особистість дитини, її активної ролі в родині, власному житті. Дитина виховується як самостійна, самобутня особистість. На відміну від поступливого стилю виховання цей процес не пущений на самоплив, а проходить під

дбайливим і чуйним контролем батьків.

Основні характеристики цього стилю:

- взаємосприйняття;

- взаємоорієнтація.

Для батьків, що дотримуються цього

стилю, характерні:

- активно-позитивне відношення до дитини;

- адекватна оцінка її можливостей, успіхів і невдач;

- їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки;

- уміння прогнозувати розвиток особистості дитину.

При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини.

Для дітей, вихованих у подібних родинах, характерні:

- Уміння самостійне приймати рішення й відповідати за свої вчинки.

- Ініціативність і цілеспрямованість.

- Уміння будувати близькі й доброзичливі відносини з навколишніми.

- Здібності домовлятися, знаходити компромісні рішення.

- Наявність власної думки й здібності зважати на думку навколишніх.

Далеко не завжди ці стилі проявляються в чистому виді в родині. Батьки в різних ситуаціях можуть застосовувати різні стилі виховання. Наприклад, у ситуації конфлікту батьки діють методом диктату, а в «мирний час», навпаки – допускають потурання. Однак таке чергування стилів, така непослідовність, також несприятливо впливає на дитину. У родині необхідно встановити єдиний стиль виховання, зрозумілий дитині, що враховує її потреби й можливості.

Сім помилок батьків

Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина,  сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї.  Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

1. Повірте  в  неповторність  своєї  дитини ,у те ,що вона-єдина,  унікальна,  не  схожа  на  жодну  іншу   і  не є вашою  точною  копією .Тому не варто  вимагати  від  неї  реалізації  заданої  вами  життєвої  програми  і  досягнення  поставленої  вами  мети. Дайте  їй  право  прожити  власне життя.

2. Дозвольте  дитині  бути собою, зі своїми  вадами, вразливими  місцями та  чеснотами. Приймайте  її  такою,  якою  вона  є. Підкреслюйте  її  сильні властивості.

3. Не соромтеся  виявляти  свою  любов  до дитини, дайте  їй  зрозуміти,  що  любитимете   за  будь- яких  обставин.

4. Не  бійтеся  «залюбити»  своє  маля: саджайте  його  собі  на  коліна , дивіться  йому  в  очі, обіймайте  та  цілуйте, коли  воно  того  бажає.     

5. Обираючи  знаряддя  виховного впливу, удавайтеся  здебільшого  до  ласки   та  заохочення, а не  до  покарання  та  осуду.

6. Намагайтеся  щоб  ваша  любов не  перетворювалась  на  вседозволеність  та  бездоганність. Встановіть чіткі  межі дозволеного (бажано,  щоб  заборон  було  небагато-лише  найголовніші) і   дозвольте  дитині  вільно  діяти в  цих  межах. Неухильно  дотримуйтесь   встановлених  вами  заборон  і  дозволів.

7. Ніколи  не  давайте  дитині  особових  негативних   оцінювальних суджень  « ти поганий», «ти  брехливий»,  «ти  злий». Оцінювати  треба  лише   вчинок. Треба  казати : «Твій  вчинок  поганий, але  ж ти  хороший,  розумний  хлопчик  (дівчинка)  і  надалі   не  повинен  так робити».

8. Намагайтеся  впливати   на  дитину    проханням-це  найефективніший спосіб давати  їй  інструкцію.  І  тільки  в  разі  відвертого   непослуху  батьки  можуть  думати  про  покарання. Цілком  зрозуміло,  що  воно  має  відповідати  вчинку, а дитина  має  розуміти,  за що  її  покарали. Батьки  самі  вирішують , як  покарати, але  майте  на  увазі,  що  фізичне  покарання- найтяжчий   за  своїми  наслідками  засіб  покарання. Дитина  повинна  боятися  не  покарання, а того, що  вона може  прикро  вразити  вас. Покараний-вибачений. Сторінку  перегорнуто. Про  старі  гріхи  жодного  слова! Покарання  не повинно  сприйматися  дитиною, як  перевага  вашої  сили над  її  слабкістю,  як  приниження.

 

 

 

НАВЧІТЬ ДИТИНУ ЗАХИЩАТИСЯ. ПОРАДИ БАТЬКАМ

Діти час від часу б’ються. І це нормально, особливо якщо потім вони мирно грають і ніхто не відчуває себе скривдженим. Але що робити, якщо дитину зачіпають, а він лише плаче у відповідь і захистити себе не вміє?

1. Якщо сутичка відбувається у вас на очах, дуже важливо дотримуватися кордон. Не втручатися до останнього, дозволяючи дитині залагодити конфлікт. Але дати впевненість надійного тилу. Тому навіть якщо дитина грає самостійно, спостерігайте за ним, щоб завжди розуміти, що відбувається.

2. Якщо дитина впевнена в собі, його будуть менше задирати, він простіше дасть відсіч і легше переживе образи. Впевненість виховується вдома – повагою, прийняттям, довірою.

3. Навчіть дитину говорити “мені неприємно”. Говорити твердо, чітко, голосно і стільки раз, скільки буде потрібно.

4. Переконуйте дитину: “Людей бити не можна” і він зможе дати психологічний відсіч кривдникам, оскільки буде захищати не тільки себе, а й важливі принципи свого світу. Тільки не забудьте про особистий приклад.

5. Порадьте татові не вчити дитину битися, а освоїти з ним разом техніку звільнення від захоплення.

6. Заохочуйте дитячу метушню (коли обидва суперники сприймають її з задоволенням). Досвід таких дружніх бійок допоможе дитині спокійно переносити деяку жорсткість хлоп’ячого спілкування і не ображатися через дрібниці.

7. Поговоріть з дитиною про боягузтво і хоробрість, коли потрібно вступати в бійку, а коли ні. Обговоріть принцип східних бойових мистецтв: “краща битва та, яка не відбулася”.

8. Якщо дитині докучають словесні образи – придумуйте разом оригінальні відповіді. Зовсім не обов’язково, щоб малюк потім повідомляв їх супернику. Те, що ви разом посмієтеся над його кривдником, в більшості випадків буде достатньою розрадою.

9. Той, у кого є друг, менше залежить від натовпу і рідше піддається нападкам.

 

 

 

 

                                                

 

 

Булінг в ЗДО — міф чи реальність

Булінг в ЗДО — міф чи реальність

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.

Хто провокує булінг в дитсадку

 Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

Педагог або помічник вихователя:

• зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

• ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
• глузує із зовнішнього вигляду дитини;
• образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
• проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

Батьки або члени сім’ї:

• б'ють та ображають дитину вдома;
• принижують дитину у присутності інших дітей;
• проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
• ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

Вдома:

• не хоче одягатися вранці;
• шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
• просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
• плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;
• грає наодинці.

В дитячому садку:

• не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
• усамітнюється при будь-якій нагоді;
• часто губить свої іграшки або речі;
• бруднить чи псує одяг;
• грає поламаними іграшками;
• відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
• не має друзів у групі.

 Що робити батькам

• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
• Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
• Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.
• Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.
• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.
• Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.
• Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

 

Пам'ятайте: дитина, що стала  учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона  не дотримувалась  при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом