У сім'ї народилася дитина... Із її народженням у родини з'явилися нові бар'єри для подолання перешкод. Перші безсонні ночі, перші слова, перші кроки маляти. І не встигли батьки й оком морг­нути, як чергові проблеми потребують негайного розв'язання: як розвивати, як виховувати дитину, в який дошкільний заклад віддати. Та й взагалі, чи варто віддавати. Якому вихованню надати перевагу - суспільному чи домашньому.

      Дуже важливо, щоб батьки зрозуміли: довірити дитину професіоналам найкращий вибір. Чи то буде пере­бування дитини у закладі повний день, чи вона відвідуватиме прогулянкову групу - головне. Щоб дитина мала змогу спілкуватися з одноліткам та отримувала необхідний щоденний мінімум знань від людини, яка достеменно знає дитячу психологію, вміє донести до її розуміння потрібні знання.

    Весь колектив  дошкільного закладу: і вихователі, і помічники вихователів, обслугову­ючий персонал - усі дарують дітям свою любов і турботу.

1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

3. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.

4. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.

5. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї
6. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.
7. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків.

8. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

9. Постійно говоріть дитині: «Ти гарний,  кращий за інших».

Нерідко батьки скаржаться на примхи й упертість дитини. Проте вважати примхи чимось притаманним тільки дитинству абсолютно неправильно. У чому ж виражається вередливість дітей? Насамперед у швидкій зміні емоційних станів, що зовні виявляється у нелогічних, з погляду дорослих, бажаннях, у вчинках, позбавлених сенсу. Причини виникнення примх можуть бути різними: перевтома, перенасичення враженнями. Примхи бувають інколи і провісниками захворювання. Буває, що малюк капризує і після одужання, що подекуди пов'язано зі слабкістю після хвороби, а найчастіше з тим, що звикнувши до підвищеної уваги батьків. Під час хвороби, малюк хоче зберегти її. Ось чому бажано, щоб ставлення до дитини, здорової чи хворої, було завжди рівне - яким, розумно вимогливим, без істотних перепадів. І звичайно ж, вередливість дітей може зумовлюватися неправильним вихованням. Збагнувши слабкість своїх рідних, малюк починає використовувати її в егоїстичних шляхах і цілях, щоразу домагаючись задоволення будь-яких забаганок. Чи можна протидіяти примхливості та капризуванню? Ми іноді не пам'ятаємо, що самі провокуємо дитячі примхи. Навіть те, в якій формі ми забороняємо. І щоб дитина намагалася маніпулювати дорослими, граючи на тому, що вони не вміють з нею домовитися. Варто замислитися: чи не криється причина примхливості в тому, що ми не зуміли наповнити її життя цікавим змістом. Не забувайте про трудові доручення, що дитина повинна мати свої обов'язки в сім'ї.

«Не треба гніватися на те, що дитина є тим, чим вона є» -

                                                                             Януш Корчак.

Мами й тата!

      Добре, якщо в процесі виховання у вас виникає безліч питань. Якщо Ви замислюєтеся над тим, що буде, якщо в певній ситуації Ви вчините саме так, то це дуже добре. Це означає, що Ви - творчі батьки.

      Не комплексуйте! Пам'ятайте, що всі батьки помиляються, тому що їх ніхто не вчив бути батьками.

      Але важливо свої помилки бачити і не зашкодити дитині, тому що бути мамою й татом - величезна відповідальність!

Бабуся й дідусь!

       У вас народилося маля. І це не тільки Ваша радість. Разом із Вами радіють і Ваші батьки, тому що тепер вони стали бабусями й дідусями. Молоді батьки обирають різні позиції стосовно нових персонажів. Деякі мами й тата із задоволенням використовують допомогу бабусь-дідусів -  із малям посидіти, погуляти, погодувати. А деякі, навпаки, вважають, що у вихованні повинні брати участь тільки мама й тато, а інші родичі можуть розбалувати малюка.

       Бабусі й дідусі вже мають життєвий досвід. Вони є носіями життєвої мудрості. Вони не так обтяжені турботами, як мама й тато. Тому повністю відсторонити їх від виховання онуків було б зовсім неправильно. 

Побороти вади мовлення дітям допомагають... папуги

           Як тільки цю хворобу не називають: заїкання, заїкуватість, запинки, затинання, а за медичною термінологією - логоневроз. Від нього потерпають від 2% до 3% населення Європи. Захворювання, як правило, виникає у дитячому віці й отруює людині все дальше життя.

          Які ж причини заїкуватості й як з нею боротися? 

        Побутує думка, що заїкуватість — результат сильного переляку. Наприклад, вибухнула за спиною у дитини петарда, і щось наче зламалося у мовленнєвому апараті, звуки та склади перестали вибудовуватися у слова...
         Досі немає єдиного погляду на походження заїкуватості, але
науковці враховують низку факторів, які допомагають визначити форму цього порушення.

            Заїкання поділяють на дві форми: невротичне і неврозоподібне.

Початок невротичного — це, як правило, переляк, психотравма. Вразливу дитину може налякати напад тварини, домашній скандал, страх темряви, самотності, іноді кошмарний сон.
             Але причини заїкуватості глибші. Погодьтеся, не кожне вразливе дитя починає заїкатися. Це відбувається з тими, в кого є особлива будова нервової системи, вроджена патологія мовленнєвого апарату. Як кажуть, де тонко, там і рветься.
            Чи правда, що найбільше вразливі до логоневрозу маленькі хлопчики?
            У більшості випадків захворювання заявляє про себе у дитячому віці. Як правило, у 2 — 4-річних хлопчиків. Пояснюється це тим, що, на відміну від дівчат, вони пізніше починають говорити, частіше потрапляють у ситуації, що травмують психіку.

  На що слід насамперед звернути увагу батькам?
         Часом появі перших запинок у мові можуть передувати ослаблення й загально невротичні розлади, як-от порушення сну, плаксивість, полохливість, підвищена виснажливість.

Неврозоподібне заїкання  проявляється не лише як судомне порушення мовлення. Воно також супроводжується порушенням звуковимови. У деяких випадках заїкання поєднується з фактором "мокрої постелі".

          Особлива проблема — істерична заїкуватість, при якій пошепки, наодинці з собою чи під час співу людина не відчуває проблем із вимовою. Але досить лише з'явитися "глядачеві" чи просто бажанню привернути на себе увагу, як недуга заявляє про себе.
         Доведено, що особи з мовленнєвими запинками потерпають і від втомлюваності, емоційної нестабільності, частих болів голови, неуважності, депресії (поєднання неврозоподібних і церебрастенічних розладів).
     Чи довго лікується заїкуватість і чи є літній вік пацієнта перепоною для лікування?
       Лікування може тривати від кількох місяців і до кількох років, залежно від важкості випадку, сучасної діагностики, кваліфікації спеціалістів(логопеда, психоневролога, психолога, які розроблять індивідуальну програму подолання розладу) і, що найголовніше, від бажання самого хворого. У подоланні логоневрозів головну роль відіграє не вік пацієнта, а його особиста мотивація.
     Чи є методи, що дозволяють покінчити з проблемою одномоментно?
    Практикується "одномоментний" метод зняття заїкуватості з допомогою гіпнозу, однак цей спосіб частіше, ніж інші, дає рецидиви. Важливим є не швидко позбутися заїкування, а як найшвидше розпочати лікування заїкання.   Адже заїкуватість, особливо у дитини, підлітка, може поступово перерости у глобальну особисту психологічну проблему. Деякі хворі вчаться заміняти одні слова іншими, обмежуватися короткими відповідями, вибудовують цілі системи, що дозволяють їм уникати складних мовленнєвих ситуацій. А часом - просто виводять себе із процесу спілкування. Це характерно для підлітків, але часом така ступінь заїкуватості трапляється навіть у 5-річних дітей. Боячись бути "не такими, як усі", вони взагалі переривають свій контакт з оточенням.
       А чи можна успадкувати заїкуватість?

       Спадковість — не останній фактор у виникненні недуги. Якщо в родині є бодай одна людина, яка потерпає на неї, то ймовірність її проявів у інших є дуже великою. Особливо у близнюків, братів та сестер, дітей батьків, які хворіють на логоневроз.

 Нині це лікують аромотерапією і навіть з допомогою папуг...
     Як і логопедія, психотерапія,аутотренінг, гіпноз, фізіо-, фарма-, фітотерапія, аромотерапія і папуги — усе це випробувані практикою методи.     Найкраще вони діють у комплексі, особливо на етапі стабілізації та зміцнення ефекту. Скажімо, фіто- чи аромо терапія — гарне доповнення для лікування людей з розхитаними нервами. А папужка — ідеальний помічник для дитини, яка бореться з заїканням. Навчаючи розмовляти улюблену пташку, використовуючи правильне мовленнєве дихання, постійно повторюючи окремі слова та речення, юний пацієнт одночасно вчиться правильної вимови.
          Але найважливіший етап у лікуванні заїкання — це своєчасна діагностика. Пацієнта треба обстежити клінічно у логопеда, невролога, психотерапевта, психолога, а часом — і у педіатра.

Права дитини у сфері дошкільної освіти передбачені Закону України «Про дошкільну освіту» згідно з якою, держава гарантує кожній дитині право на безоплатну дошкільну освіту в державних та комунальних закладах дошкільної освіти; Гарантується захист дитини від будь-якої інформації, пропаганди, агітації, що можуть завдати шкоди здоров`ю та вплинути на її моральний та духовний розвиток. також держава гарантує безпечні і нешкідливі для здоров`я умови утримання, розвитку, виховання та навчання кожної дитини. Кожна дитина має право на безоплатне медичне обслуговування у закладах дошкільної освіти та захист від будь-яких форм експлуатації, та дій які безпосередньо можуть зашкодити її здоров`ю, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності; тощо (ч. 2 ст. 28).

* залучати дитину до трудових справ сім'ї якомога раніше;

* за дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов'язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;

* не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині при­воду до ухиляння від своїх обов'язків;

* не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення; учити дитину працювати, прищеплюючи їй елементарні навички культури трудової діяльності — раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;

* не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім наванта­женням;

*не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама;

* завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно виконане доручення;

        *не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.

               Дуже важливо змалку привчити дитину до праці, виховати у неї елементарні трудові вміння і навички. Посильна праця поряд з грою задовольняє прагнення дитини до активної діяльності, самостійності, організованості, дає втіху і радість у повсякденному житті

 Якшо дитина відчуває страхи: приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;  розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

-         з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини, не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

-         заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необ­хідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2.Не існує поганих і хороших емоідій і дорослий у взаємодії з дити­ною повинен постійно звертатись, до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3.Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

4.Потрібно навчити дитину усвідомліювати свої почуття, емоції, виявля­ти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

     5.Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

     6.Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізо­лювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

Роль сім'ї у вихованні

У сім'ї дитина набирається уроків взаємин статей і майбутнього сімейного життя. Формується характер, рівень самооцінки і самокритичності. Тут же вона розвивається розумово, фізично, психологічно. Інтереси членів сім'ї, їхній освітній рівень позначаються на інтелектуальному розвитку дітей, закладаються прагнення до освіти і самоосвіти.     

Крім цього родина має важливе значення в оволодінні людиною соціальними нормами і ролями. Недолік уваги з боку батьків призводить до дитячих конфліктів і не з'являється зв'язок з дитиною.     

У процесі виховання закладаються і формуються ціннісні орієнтації людини, які проявляються у відносинах, що визначають її стиль життя, життєві прагнення, плани та способи їх досягнення.     

Велику роль сім'я грає в процесі соціального розвитку людини. Так як схвалення, підтримка, байдужість чи засудження впливають на дітей, допомагають адаптуватися до різних ситуацій, шукати вихід зі складних життєвих ситуацій.  

Від того, яка родина (повна чи ні, розширена) залежить виховання дитини. Можна навести такий приклад: ставлення батьків до дідусів і бабусь переймають і дітьми. Тому, якщо ви самі собі дозволяєте по відношенню до старшого покоління грубість, різкість, то і ваші діти будуть грубити. Надалі це обернеться до Вас.     

Метою сім'ї можна вважати - навчання: гігієну, побутовим вмінням, культурі спілкування; розвитку фізичних, інтелектуальних і особистісних якостей; розвитку здібностей (спортивних, художніх, освітніх).  

Сучасні розлучення і народження другої дитини або поза шлюбом відбиваються на психіці дітей. Причинами такого можуть бути - нерозвиненість почуття відповідальності, обов'язку, легковажне ставлення до шлюбу, підозрілістю ...   

Розширення побутових зручностей спричинило за собою проблеми. Вони обмежують участь дітей від домашньої праці. Дану ситуацію погіршують й самі батьки, коли намагаються захистити дитину від праці і допомоги по дому. Такі діти виростають егоїстами, які вважають, що батьки зобов'язані їх обслуговувати.   

Складнощі сімейного виховання пов'язані з діяльністю масової інформації, з формованими кіно, пресою, телебаченням, радіо образами людей, яким хочеться наслідувати, вважати ідеалом, бути в чомусь схожим.    

Так, хулігани, антигерої, наркомани, дармоїди у фільмах і комп'ютерних іграх сприймаються як спостережувані в житті. Таких героїв подають без моральної оцінки, що призводить до дезадаптації громадської думки підлітків.    

Правильна позиція сім'ї може нейтралізувати такі складнощі у вихованні, як участь ЗМІ та ін. Або, навпаки, зрости в результаті її помилок. Якщо в сім'ї чітко стоять цілі і завдання, які вона прагне досягти, то дитина виросте більш впевненою у своїх силах, підготовленою до життя.    

У кожній сім'ї є дві крайнощі. Одна, коли батьки вважають, що дитина ще маленька, щоб допомагати по дому, сходити в магазин і т.д. Вони свідомо захищають її від роботи. Або ж, навпаки, змушують її робити щось з допомогою «батога» і «пряника». Це не кращий метод виховання.    

Чомусь вкоренилася думка, що батьки забезпечують, а навчальні заклади повинні вчити. Це не правильно. У такій сім'ї існує нерозуміння того, що вони переймають, перш за все, приклад батьків, їх поведінку, атмосферу і спілкування в родині.    

Інша крайність - гіперопіка. Коли дітей усувають від справ сім'ї. Від участі в зароблянні і розподілі коштів. При цьому самі батьки краще знають, що необхідно їх дітям і змушують останніх відвідувати гуртки музики, шахів .... У той час, коли діти не хочуть цим займатися. Це призведе до того, що нав'язаний образ життя відторгне, з'явиться відчуження у дитини, зриви в поведінці, скарги. У таких умовах маля росте неврівноваженим, нещирим, замкнутим.     

У сім'ї, де стоїть постійний контроль і присутній авторитарний стиль, відбувається відчуження дорослих від молодших, ворожість по відношенню до оточуючих, агресія і протест. Це пов'язано з тим, що контроль над думками, бажаннями, поведінкою призводить до опору дитини. За це її карають і б'ють. Діти, які виростають у таких сім'ях, бувають озлобленими, пасивними й апатичними.    

В демократичній родині батьки намагаються встановити хороші відносини з дітьми, залучають їх до вирішення проблем, заохочують ініціативу і самостійність. У таких умовах все обговорюється, пояснюється. Цінується незалежність і слухняність. Дитина виростає самостійною, активною, доброзичливою, відповідальною.    

У реальності ці стилі виховання в чистому вигляді зустрічаються рідко. Зазвичай, зустрічаєш змішаний стиль або компромісний.    

Доброзичлива, здорова атмосфера створює умови для розвитку дитини і дорослого. Дає притулок серед негараздів, де можна отримати допомогу і підтримку, любов і визнання. Кожна людина прагне до самовдосконалення, саморозвитку.    

І від того, які культура, атмосфера, цілі і принципи, фінансові можливості й ставлення панують у сім'ї - залежить самореалізація і розвиток повноцінної людини. Цілі сім'ї переходять і до дитини. Віона починає прагнути до них, намагається надати допомогу в досягненні їх своїм батькам. 

Сім'я - це невід'ємна ланка суспільства. Жодна нація, жодне суспільство не обходилося без сім'ї. Тому розвиток її, зміцнення, стабілізація - справа не тільки держави і суспільства, але і, перш за все самого подружжя. Це важливо. Адже саме в сім'ї починається формуватися особистість майбутнього члена суспільства.     

Переймання традицій згуртовує сім'ю. Живий приклад батьків дуже важливий у розвитку дитини. 

Розвиток людини у взаєминах і під впливом навколишнього середовища можна визначити як результат його соціалізації, тобто засвоєння і відтворення культурних цінностей і соціальних норм, а також саморозвитку і самореалізації в суспільстві, в якому вона живе. 

Соціалізація - розвиток, обумовлений конкретними соціальними умовами, тобто в процесі виховання. Вона починається з сім'ї.   

Соціологічними дослідженнями виявлено, що вплив сім'ї на дитину сильніший, ніж вплив навчальних закладів, вулиці та ЗМІ. Таким чином, від соціального клімату в сім'ї, духовного розвитку та фізичного становлення в ній дітей залежить успішність процесів розвитку та соціалізації дитини.      

У сім'ї закладаються взаємини з оточуючими, межі влади і відповідальності, які стають нормою. 

У конфліктній родині діти нізкоорганізовані і не мають власного потенціалу розв'язання кризових ситуацій. А в кримінальних сім'ях діти не мають елементарних умов для виховання, по відношенню до них допускаються насильство, жорстоке поводження. Часто залучаються у злочинну діяльність батьків. Як правило, таких дітей чекає бродяжництво, втечі з дому. 

Соціальний захист дітей дошкільного віку

1. Держава забезпечує соціальний захист, підтримку дітей дошкільного віку, особливо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, а також дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей.

2. Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, гарантовано право на збереження родинних стосунків, утримання у державних і комунальних закладах дошкільної освіти за рахунок держави, а також на захист їх особистих, майнових і житлових прав згідно із законодавством України.

3. Грудним дітям та дітям другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, а також грудним дітям та дітям раннього віку, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за рахунок держави гарантується забезпечення дитячим харчуванням у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

4. Дітям з особливими освітніми потребами гарантовано право на:

відвідування державних і комунальних закладів дошкільної освіти з гнучким режимом роботи та їх утримання у цих закладах за рахунок держави;

отримання психолого-педагогічної допомоги в інклюзивно-ресурсних центрах, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

5. Діти з особливими освітніми потребами забезпечуються засобами пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, а також іншими засобами індивідуальної корекції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рекомендації батькам щодо організації харчування дитини

Як зміцнювати захисні сили організму дітей у процесі їх загартування та гігієнічного виховання в умовах сім'ї

Водні процедури

Умивання

Це вид загартовування, мабуть, самий нескладний. Кожен з нас кілька разів в день умивається, діти не виняток. Вранці та ввечері на обличчя, шию і руки миють прохолодною водою, температурою не нижче 18 градусів. Починати, звичайно, треба з більш теплої води, приблизно 32-30 градусів, поступово знижуючи її. Після таких процедур дитини потихеньку розтирають махровим рушником до появи легкого почервоніння.

Обливання ніг

Дітям до 2-х років небажано проводити таку процедуру, так як її вплив важко оцінити. Спочатку вода повинна бути температури 27-28 градусів, при цьому кожні 10 днів можна потроху знижувати її, доводячи до 18 градусів.

Обливання і душ

Обливання починаємо в рік, душ - з півтора років. Привчаємо дитину поступово. Бажано застосовувати процедури вранці, після сну. Починати рекомендується з температури 36 градусів, з часом знижуючи її до 26-28 градусів. Кожні 5 днів йде зниження води на 1 градус. Після процедури дитину розтирають рушником.

Обтирання

Тут також присутня вода. Для початку необхідно підготувати махрову основу, яку потрібно буде мочити. Можна зшити спеціальну рукавичку, яку дорослий буде одягати на руку, і розтирати нею дитини або можна використовувати невеликий махровий рушник для цих цілей.

Отже, після того як дитина прокинувся вранці протягом 3-5 хвилин його розтирають (цього цілком достатньо). Рукавичку мочать у теплій воді температурою приблизно 35-36 градусів, щотижня температуру розуміють на градус, довівши до 25-26 градусів.

Загартовування на повітрі

Повітряні ванни

Традиційно, починати потрібно буквально з декількох хвилин (3-5), плавно збільшуючи час, доходячи до 40-60 хвилин. Як це здійснити? Одягніть дитину в бавовняні трусики. Нехай дитина займається своїми справами: грає, малює і т.д. Дозвольте тельцю дихати! Головне, щоб температура навколишнього повітря не була нижче 20 градусів, хоча поступово її можна знизити до 18 градусів. Коли ваша дитина вже освоїть цей спосіб загартовування температуру можна ще більше знизити, довівши до 15-16 градусів.

Бажано приймати повітряні ванни двічі в день - традиційно вранці і ввечері. Спокійне проведення часу, поєднане з прийняттям перед сном повітряних ванн, може заспокоїти малюка і той швидше засне, і сам його сон буде міцніше і здоровіше.

Сонячні ванни

Сонячні ванни також починаємо проводити поступово, з ще більшою обережністю, ніж повітряні. Вже сама назва говорить про те, що на дитину буде впливати сонце, тому починаємо зі здоровими дітьми проводити такі ванни у віці не раніше двох років. Дітям достатньо одного разу в день, краще вранці, через оптимальне час після сніданку.

Температура повітря не повинна бути менше 18 градусів у тіні. Починають, як правило, з 2 хвилин, потроху збільшуючи тривалість до 20. Важливо, щоб дитина в цей час не спав! Після дитину необхідно відвести в тінь, можна облити водою або щоб він прийняв душ з температурою води 28-30 градусів.

Природно, під час прийняття ванн необхідно захистити голову дитини, надівши на нього панамку або косинку, обов'язково світлу, щоб голову не напекло.

Ходіння босоніж

Один з найбільш необтяжливих способів загартовування. Просто дозвольте дитині ходити босоніж по кімнаті. Спочатку хвилину, щотижня додавайте по хвилині, довівши до 10 хвилин. Це не тільки гартує, а й зміцнює м'язи стопи.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

- обирайте іграшки та ігри, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам та є безпечними для життя і здоров’я ваших дітей;

- купуйте ті ігри та іграшки, які є педагогічно цінними у даному віці;

- оберігайте дітей від ігор та іграшок, пов’язаних із проявами агресії, жорстокості, цинічного ставлення до загальнолюдських цінностей;

- спонукайте дитину до вияву самостійності у доборі ігор та іграшок, поважайте її вибір;

- створіть для дитини власний ігровий осередок, в якому б знайшлося місце для різних видів ігор та іграшок, в тому числі і народних; привчайте підтримувати в ньому порядок;

- виділяйте більше часу на спільні з дитиною ігри, не бійтеся на деякий час повернутися у дитинство;

- розширюйте уявлення дитини про навколишній світ (спостерігайте за явищами та предметами; відвідуйте музеї, театри, установи громадського користування; знайомтеся з різними професіями та ін.), заохочуйте до відображення побаченого в іграх;

- виготовляйте власноручно разом з дітьми ігри та іграшки, пропонуйте їх для ігор;

- цікавтеся досвідом інших батьків щодо виготовлення іграшок власними руками, використовуйте цей досвід у сімейному бутті;

- розповідайте про свої улюблені в дитинстві ігри й іграшки; при можливості познайомте з іграшками, що існували багато часів тому; з цією метою відвідуйте Державний музей іграшки у Києві, місцеві краєзнавчі музеї, виставки народного мистецтва;

- читайте та обговорюйте сюжети казок, характери героїв, навчайте дітей творчо відображати реальні життєві та казкові ситуації;

- влаштовуйте вдома театральні вистави за змістом прочитаного, побаченого або вигаданого сюжету;

- вчіть дитину гратися з іншими дітьми, встановлювати дружні стосунки, дотримуватися правил, поважати партнерів по грі тощо;

- відвідуйте всією родиною дитячі ігрові центри, частіше грайте разом у спортивні ігри на свіжому повітрі, організовуйте ігри з дітьми та дорослими під час родинних, дитячих свят.